Los CARRETEROS y su dura vida en el monte - Doma de BUEYES para la carga y TRANSPORTE de la madera

У 1497 році католицькі монархи заснували Асоціацію, що складається з усіх візників, які займалися цією торгівлею в Іспанії: Королівська каюта Карретерос, Трахінерос, Кабаньїлес та їхні розливи. Королівські привілеї 18 століття та заснування бітумної фабрики в Кінтанар-де-ла-Сьєрра дозволили регіону соснових лісів Бургос-Сорія стати одним із найактивніших дорожніх районів у національній географії. Багато жителів цього району стали професійними візниками. Горяни, люди тверезі та сердечні, дуже здатні виконувати таку багатостраждальну роботу, виклали в дорогу свої надії на майбутнє та сподівання родини, яка як могла справлялася з тимчасовою відсутністю дому. І завжди з ними була юнта..., пара худоби, з якою вони ділили перипетії дороги, радощі й труднощі. З ностальгією згадував, як ще дитиною гнав горами пару волів. Під час поїздок домом возників був віз, а його дах – відкрите небо. У містах вони пристосовували житло до своїх потреб: великі суцільні ґанки та оригінальні кухні в примітивних будинках, загонах, садибах або воротах, де вони могли зберігати інструменти та худобу. Воли «були навчені». Цей вислів нагадує нам про те, як тварини вчилися керувати автомобілем за вказівками водіїв. Це було приручення, перший повільний і повторюваний процес, за допомогою якого вони дресирували волів. Після того як він навчиться працювати з Ubio, його потрібно навчити користуватися автомобілем. Оскільки він не звик до цього, він відмовляється дозволити себе взяти на гачок, щоб взяти під контроль свою волю. Це той, хто менше знає, що ми його приручали, це той, хто противиться відходу на волю, він до цього не звик. Тепер вони виходять з цього і дають їм обертатися з убіо, щоб вони звикли до нього. Першою метою виїздки було звикнути до тактики. Шляхом вправ і навчання худоба знайомилася з наказами погоничів і завданнями стрільби. Молодих волів запрягали в упряж поряд із більш досвідченими, щоб вони спокійно засвоювали звичаї праці. Картери керували ними своїми голосами, підкріпленими лише суворістю лози. Так почалася асоціація візника з силою та зусиллям волів. Для робіт з перетягування та перевезення деревини найбільш використовуваним був гірський віз, який прикріплювався ремінцями до волових слідів. Ручки, що йдуть з боків. Жердина посередині. Teleras, які йдуть, щоб приєднатися до автомобіля. Тримач для сокири, який знаходиться збоку від ручки для розміщення сокири. Баржі для завантаження деревини. Гальмо. І брусок, який також йде, щоб добре поставити деревину і поставити його за допомогою ярма. Коли навесні розтанув сніг, ми пішли в поле, йшли вдень і вночі. Як життя його покинуло по дорогах і стежках, крутих кошарах, по горбах і стежках. І скільки ночей спав він там, у лісі, на землі, освітлений світлячками, що світили з неба. І спогади виринають у його пам’яті, не зупиняючись, Sanza, Matacas, Revenga, Corral de Perros, Maillar. Возники брали участь у рубанні сосен як для перевезення, так і для отримання деревини для лагодження машин чи заготівлі дров на зиму. Гальмування візка, блокування коліс і розміщення тентмозо забезпечували нерухомість карети. А поки тягнемо сосну, залишаємо прив’язану до сосни бригаду. Ліс був осередком життя і праці. Різаки, які валяли сосни, торговці рибою, які шукали деревину серед коріння сухих дерев, що називаються пнями, або вуглярі заробляли на її використанні щоденну платню. Завдання, які виконувалися елементарними, але надзвичайно ефективними інструментами, такими як сокири чи ручна пилка, третя грань якої потребувала ретельного заточування. Третє – якщо воно не розкрите з боків, то при розрізі деревина штовхається і хапає, ловить. А третій відкривається більше товщини інструменту і він може ходити. Але якщо третього не було, то виходить, що дрова, які рубають, розбухають і затискають його, і він уже не може ходити. Привіт Антоніо, ми прийшли, щоб кинути сосну. Він шістсот вісімдесят. Ця сосна наша, вона дупла і погана, нам не пощастило. Тут не вистачає шматка, який винесли для чаю, і рибу приготували рибники . Бракує найкращого з сосни, стовбура, решта нічого не коштує, чисті дрова. Бо якби не це було б, що я знаю, гора була б брудна і було б ніяк. Він висох і його потрібно видалити, потрібно видалити. У 1792 році король Карлос IV визнав привілей для регіону Пінарес: ​​жителі цього району будуть використовувати ліси, отримуючи взаємну вигоду від спільного використання соснових дерев. Розіграші, які сьогодні міські ради роздають на ділянках, які називаються кущами, зелених сосен, і кільцями тих сухих і зрізаних. Пільга, якою користуються ті, хто відповідає, серед іншого, вимогам бути дітьми регіону, бути пов’язаними шлюбом і проживати в місцевості. Тепер ми збираємося розділити його та розрізати, щоб завантажити в машину. Ну що, добрий день. Привіт добре. У вас є чай? Та й кокота, і пеньок щось є, як вивезеш... Ну, все одно доберемося. Давайте подивимось, що тут. Побачивши повалений стовбур, Вісенте вирішує, де його зрізати, щоб найкраще використати деревину та транспортувати. Атмосферою захоплюють звуки ударів сокир і пиляння сікачів. Це важка робота та високий ризик, якщо ви перевищите довіру. Тому є багато навичок і хитрощів, за допомогою яких ці чоловіки допомагають собі, наприклад, клин. Це кладеться, щоб колода не переверталась донизу і не розкривалася... щоб різець не затягував. Ми збираємося зробити три частини, тому що так вона буде краще виглядати на машині, тому що вона дуже довга, вона дуже довга, і бажано зробити три частини. У тій самій горі починається відбір надрізів, які отримує стовбур дерева, доки він не виходить із пилорами у вигляді дощок. Варіант, який фрези виготовляють в залежності від якості та форми стовбура. Смолоскип випльовує клин. В ПОРЯДКУ. Достатньо. Ми залишимо вам три метри, щоб завершити завантаження автомобіля. Ручна пила дозволяє співпрацювати двом або більше людям на її кінцях, щоб підтримувати швидкий ритм різання, коли сила починає слабшати. Коли колоди будуть готові до завантаження на візок, настав час поповнити енергію. Їжею візників і чи не винятковою їжею в горах була вівця, яка не народила й не дала молока, приправлена ​​часником, перцем, помідорами, цибулею, паприкою, сіллю та водою. Цей котел відомий як картерський часник. Власник ранчо готував його для своїх супутників, які їли його, починаючи з гарячого м’яса і закінчуючи супом, до якого додавали скибочки хліба. В самоті гори я чув, як вітер дзюрчить, йому вже жоти нема кому співати, який тепер сумний сосновий ліс. Що стежки засліплені, і не можна подорожувати, і не чути дзвіночків упряжок під час ходьби. Не чути вже ні сокир, що співають дискантами, і не котяться по дорогах колеса возів. А втомлений візник там, на галявині соснового бору, хотів би там завжди залишатися, щоб мріяти. Ганяти свою запрягу, чистити фонтани, розчищати доріжки та співати хоти на вітрі. Століттями гірський віз, запряжений волом, був відповідним транспортним засобом для перевезення важких вантажів, до 1700 кілограмів, і великих дерев’яних балок. Я збираюся зачепити колоду, щоб завантажити її в машину. Використання простору воза залежало від того, як візники вміли розставляти фігури на платформі на ручках і жердині. Його треба підняти ще мінімум на два метри. Тепер його ярмом затягли і він іде. Порозуміння між командою та водіями призвело до швидкості та ефективності маневрів з колодами, а також до фізичних зусиль як тварин, так і людей. Вище... візники усвідомлювали ризик, який таїла торгівля що їхня безпека залежить від вжитих ними запобіжних заходів. Ця палиця тримає всю деревину. Це називається garrote, і це робить його дуже добре зав'язаним. Ці ліси з землі Пінарес були виставлені в Ескоріалі, соборі Бургоса, палаці герцога Лерма та незліченних будівлях по всій Кастилії і Леоні, куди візники їх транспортували. Тепер знімаємо клуб і вивантажуємо його в штангу. Воли, ... вози, ... візники... Чоловіки, які розвантажують дрова як символ виселення загубленого на зорі пам'яті ремесла. Коли він пішов у сосновий ліс по дрова, який був у Ніли, то дуже погана місцевість, бо там він покладався на дорожній часник і спав під машиною. Дві дошки, колиба і там ночувати. А вдень мирилися з мухами і спекою. Майбутнє вже дуже погане. Це вже погано... вже багато конкурсів і багато всього, вже ні... Цього стає все менше. І побачивши того старого візника, що лежить, Сльози вдячності капають із смоляної сосни. Carreteros гір, ремесло, яке вже зникло, сьогодні я присвячую вам пам’ять з великою увагою. Ми були орієнтиром міста і навіть раси, вони повинні були зробити нам пам'ятник на площі. Зараз це була робота, яка не приносила грошей, тому що роботи не було цілий рік. Ти приходив навесні в кущі на пару місяців, а потім ще на пару місяців в кордоси, і цілий рік довелося терпіти команду. Від сходу до заходу сонця, коли ми йшли з дровами. Коли ти приходив із зерном вночі, бо на тебе де завгодно чекала цивільна гвардія і зерно у тебе забирали. У вас з кимось не було проблем? Ех, багато. Вони ніколи не повідомляли про мене. На зворотному шляху з ожеледицею погано. На тому схилі Силос , дуже погано. А в тому, що у Вілахозі, тримайся темно... І ми одягали це, щоб підкувати худобу, маленький значок, який у них був на кожному цвяху, відпадав, і ти мав його надіти, бо якщо ні, одного дня ніготь зношувався, і тоді ти не міг ходити. І коли ми могли, ми зібрали це разом. Правда полягала в тому, що стягувати більше, ніж це коштувало. Бо як прийшов муляр, то його не обдуриш. Ти мав дати йому чайові. Ви проходили через сосну, і команда нічого не могла зробити, може, щось було не так з шматком, а згадати Господа і Богородицю було дуже легко. А корови вже якось звикли до слуху. Але ми, візники, щасливі і вдячні, що автомобіль і сосна відображені на гербі нашого міста, адже сосна завжди була, є і буде царем наших лісів. Я Еудженіо Монесма, режисер і продюсер документального фільму, який ви щойно переглянули. Якщо вам це сподобалося, я закликаю вас підписатися на канал, активувавши сповіщення про дзвіночок, щоб ви могли насолоджуватися сотнями документальних фільмів, які я вже маю на каналі та які я буду завантажувати щотижня.